Культура Польщі має тисячолітню історію, вона століттями зміцнювала національну ідентичність поляків і допомогала народу пережити складні історичні моменти. Вона ніколи не переставала розвиватися завдяки людям, які присвятили все своє життя мистецтву, літературі та науковим дослідженням. Для більшості польських вчених їх професійна діяльність була чимось більшим, ніж просто кар’єрою. Ян Нецислав Ігнацій Бодуен Де Куртене увійшов в історію як видатний варшавський лінгвіст, філософ, публіцист та дієктолог. Він сміливо порушував лінгвістичні табу, назавжди змінив підхід до мови та був творцем багатьох нових ідей у мовознавстві. Вчений відомий також тим, що став першим лінгвістом, який визнав право жаргону називатися “мовою”, а його працелюбність і віра у свою справу вражають, пише iwarsaw.eu.
Перші роки життя майбутнього лінгвіста
Бодуен Де Куртене народився у невеликому містечку Радзиміні, що під Варшавою 1 березня 1845 року або 13 березня за григоріанським календарем.Його прізвище, зовсім не характерне для корінного поляка, відразу видає у Яні Нецеславі Ігнації французьке походження. По легенді родоводу вченого, він походив із давнього французького аристократичного роду Куртене, який бере свій початок від короля Людовіка VI.
У 1862 році майбутній вчений поступив у “Головну школу”, яка пізніше перетворилася на відомий Варшавський університет. Там він вивчав стародавню Індійську мову санскрит, литовський та слов’янські мови. Завершив “Головну школу” Бодуен Де Куртене у 1866 році зі ступенем магістра і отримав стипендію Російського Імператорського Міністерства просвіти.
Навчання та перші кар’єрні звершення
Вдосконалював свої мовні навички Бодуен Де Куртене за кордоном, проходячи стажування у Берліні, Празі, Відні та Лейпцигу. У 1870 році Ян Нецислав Ігнацій отримав докторський ступінь за роботу з аналогії та ступінь магістра у Санкт-Петербурзі за дисертацію про польську мову “Про давньопольську мову до 15-го століття”. Через декілька років у житті лінгвіста настав так званий “казанський період”, коли він був професором кафедри мовознавства Казанського університету і у цьому ж місті заснував власну лінгвістичну школу. З 1883 по 1893 рік Бодуен Де Куртене працював у Дерптському університеті у якості професора.
Манера викладання Яна Бодуена Де Куртене дуже подобалася студентам, тому що лінгвіст вмів ніби мислити вголос, змушуючи своїх учнів думати нестандартно над тим чи іншим питанням. Лінгвіст не був блискучим оратором, але мав чудову здібність швидко та доступно пояснювати складні речі простими словами, комбінувати та узагальнювати факти. Завдяки цим навчикам викладач зміг випустити цілу плеяду талановитих, думаючих студентів, кожен з яких знаходив гідне місце у житті.
Багато ідей Яна Нецислава Ігнація носять новаторський характер і були дуже незвичними для тогочасного суспільства. Він став першим науковцем, який звернув увагу не лише на писемну, але й усну мову, що стало поштовхом для розвитку усіх наступних відомих лінгвістів. Бодуен Де Куртене зміг довести, що письмо та усне мовлення – дві кардинально різні речі, які пов’язані лише психологічно. Лінгвіст увів у науковий вжиток поняття “графеми” та “фонеми”, розділивши їх. Також Ян Бодуен Де Куртене став одним із піонерів логопедії, займаючись “ембріологією мови” та спостерігаючи за розвитком мовлення своїх п’ятьох дітей, а результати цих досліджень він описав у роботі “Спостереження за мовою дитини”. Науковець вірив, що важливі імпульси до зміни мови полягають саме у мові дитини.
Бодуен Де Куртене як прихильник блатного жаргону
За роки своєї професійної діяльності лінгвіст зробив не одне важливе відкриття, серед яких – доказ того, що мова не замкнутий організм, а постійно піддається змінам, розвивається і навіть може “підлаштовуватися” під ту чи іншу категорію людей. Бодуена Де Куртене дуже цікавлять проблеми інтерлінгвістики, тобто змішаних мов та штучних мов (суржика, піджина, есперанто і т.д.). Науковець досліджував та вивчав міжнародну планову мову есперанто, писав про неї наукові роботи та з величезною цікавістю вивчає діалекти. Ян Нецислав щиро не розумів, чому лінгвісти відносяться до професійних жаргонів з таким упередженням і зневагою, адже йому це здавалося дуже цікавою темою для досліджень і приводом для нових відкриттів.
У 1908 році у Санкт-Петербурзі під редакцією та передмовою Бодуена Де Куртене з’являється книга, автором якої став Василь Трахтенберг. Видання побачило світ під назвою “Блатна музика”, а у її передмові Ян Нецислав вперше назвав злодійський жаргон мовою. Це було дуже екстравагантним кроком, але далеко не останнім у кар’єрі вченого. Готуючи 3-є видання “Тлумачного словника великоросійської мови Володимира Даля”, Куртене включає туди низку вульгаризмів та матерних слів. Пояснює лінгвіст це тим, що якщо у мові є те чи інше слово, воно обов’язково повинно бути і у словнику, а рішення використовувати його чи ні залишається за читачем або носієм мови в залежності від рівня його культури. Звісно, таке новаторство не залишилося поза увагою російської націоналістичної преси і було розкритиковано, але Ян Бодуен Де Куртене діяв усупереч нападкам.
Видатний лінгвіст ніколи не був осторонь проблем сучасності, у якій він жив. Він вважав священним обов’язком кожного діяча культури та науки мати активну громадську позицію. Бодуен Де Куртене не цурався суспільно-політичної діяльності, публічно виступає проти війни, насилля, ксенофобії, дискримінації за будь-якою ознакою та пише статті про те, що його хвилює (за всі роки своєї діяльності вчений став автором більше ніж 200 публіцистичних текстів).
Особисте життя науковця
Багато хто із сучаників Яна Нецислава згадує, що він самовіддано присвячував час своїй діяльності – лінгвістика була справою його життя. Новатор щоденно працював з 4 години ранку до 9 години вечора. У 1918 році, коли Польща здобула незалежність, вчений повернувся у рідну Варшаву, де отримав почесне звання професора Варшавського університету – тут він пропрацював до самої смерті у 1929 році. У столиці незалежної країни боротьба лінгвіста з ксенофобією викликає приязне ставлення інтелігенції та ненависть представників націоналістичних кіл. Не був Ян Бодуен Де Куртене в пошані і у Офіційній Церкві, тому що був атеїстом та відкрито про це заявляв суспільству.
У лінгвіста була велика родина і всі його діти народилися від другого шлюбу з Ромуальдою Ромуальдівною Бодуен Де Куртене, в той час як про першу його дружину майже нічого не відомо. Всі його діти пішли стопами батька та реалізувалися у сфері культури і науки: Цезарія Бодуен Де Куртене була польским антропологом та істориком мистецтва, Софія Іванівна Бодуен Де Куртене відома як художниця, син Свентослав прославився як юрист та дипломат, а молодша донька Евеліна Іванівна стала істориком та викладачем російської мови у Варшавському університеті. У біографії митця згадується, що у нього була ще п’ята дитина – донька Марія, але про її долю немає достовірної інформації.
Помер Ян Нецислав Ігнацій у Варшаві, де його поховали на протестантському кладовищі із епітафією “Він шукав правди та справедливості”.
