Генрик Сенкевич — найпопулярніший з польських письменників другої половини 19 століття. Його імʼя добре відоме не тільки польському, а й закордонному читачеві, завдяки численним перекладам його художніх творів. З іменем Сенкевича повʼязаний насамперед розвиток реалістичної польської прози, пише сайт iwarsaw.eu. Зацікавленість прозою Сенкевича витримала іспит часу. Вона так само хвилює й захоплює сучасного читача. Також дізнавайтеся про видатних письменників, родом з Варшави.
Біографія
Письменник Генрик Сенкевич походив зі збіднілої шляхетської родини. У період з 1866 року по 1879 рік навчався на медичному та історико-філологічному факультетах у Головній школі. З 1869 року вона стала Варшавським університетом. З імʼям Генрика Сенкевича повʼязані досягнення польського історичного роману, а також психологічного роману та новели. Літературну діяльність він розпочав вже у студентські роки.
Сенкевич був освіченою людиною, багато читав і добре знав творчість західноєвропейських письменників. Літературні критики вказують про вплив на Сенкевича інших письменників. Серед них: Альфонс Доде та Олександр Дюма.
Творчий шлях
Творчий шлях письменника можна умовно поділити на три періоди. Перший з них можна окреслити часовими обмеженнями до 80-х років 19 століття. Тоді велику роль у творчому житті Сенкевича відігравали впливи демократичного студентства і позитивістської теорії “праці біля основ”. Він критикував шляхетство та загарбницькі тенденції великого капіталу. Другий період — з початку 1880-х років до революції 1905 року. Тоді його твори були різними щодо ідейного спрямування. Це час написання історично правдивих романів (“Потоп”, “Хрестоносці”) та роману “Вогнем і мечем”. Третій період – до смерті Сенкевича у 1916 роді. Він позначається різким спадом художньої майстерності і повним нерозумінням соціально-революційних змін, що назрівали у світі.
Найкращі твори письменника малих форм належать до першого періоду його літературної діяльності (найбільш демократичного щодо ідейних поглядів і найбільш реалістичного щодо художніх пошуків). У цей час Сенкевич виступає проти національного утиску, духовної убогості буржуазного суспільства, комерційної преси й чиновництва, а також і проти ліберального польського панства, яке, проголошуючи високі демократичні гасла, насправді байдуже й безвідповідально ставилося до народних потреб.
На той час проза Сенкевича не була унікальним явищем на тлі польського літературного життя. У цей період виступає ціла плеяда видатних польських художників слова, таких, як Болеслав Прус, Еліза Ожешко, Марія Конопніцька. Кращі твори Сенкевича виразно перегукуються своєю проблематикою з їх художнім доробком, зокрема у зображенні тяжкої долі дітей, трагічної емігрантської долі чи приниженого становища національних меншостей.
Твори письменника
Перша повість молодого письменника “Даремно” відбивала настрої, які були поширені у колах молодої польської інтелігенції після повстання 1863 року. Ліберально-позитивістські тенденції ранньої творчості Сенкевича позначилися в оповіданнях “Гуморески з портфеля Воршілли”. У період з 1876 року по 1879 рік Сенкевич мандрував містами Європи та США. Ця подорож суттєво вплинула на письменника, сприявши формуванню світоглядної ідейно-ціннісної парадигми творчості.
У своїх “Листах з мандрів до Америки” Сенкевич схвально ставився до діловитості й духу підприємницької ініціативи американців. Проте за зовнішньою стороною американського процвітання він зумів розгледіти соціальні розбіжності, злидні та страждання робітників, засудити з позиції справжнього письменника-гуманіста знищення американськими колонізаторами автентичного індіанського населення. Американські враження він описав в оповіданнях “Opco”, “Сахем”, “За хлібом”.
Особливе місце у художній спадщині Сенкевича належить селянській темі, у розкритті якої реалістичне змалювання вбогості й відсталості польського села поєднується з обуренням свавіллям польських чиновників та поміщиків і щирим співчуттям знедоленим селянам. Високим гуманізмом просякнуті оповідання про загибель селянських дітей-сиріт “Янко-музикант” та “Ангел”. Протестом проти насильницького понімечення поляків сповнені оповідання “З щоденника познанського вчителя” та повість “Бартек-переможець”.
Сенкевичу притаманні різкі зміни ідейних симпатій, суспільної орієнтації, а також різний рівень художньої майстерності. Ці суперечності у самій творчій постаті Сенкевича були приводом до різних оцінок від видатних літераторів і письменників. Беззаперечним є внесок Сенкевича у розвиток реалістичної польської белетристики як за своєю жанровою амплітудою, так і за своїми художніми якостями. Сенкевич — автор великих історичних романів: “Хрестоносці”, “Quo vadis?”, “Трилогія” (“Вогнем і мечем”, “Потоп”, “Пан Володийовський”), романів на сучасну тематику — “Без догмату”, “Родина Поланецьких”, численних нарисів та есе. Для його художньої манери характерний дуже простий, прозорий стиль викладу, легкий для читацького сприйняття. Але насправді він вражає яскравістю барв, органічним злиттям ліризму й іронії, гніву і скорботи.
Історична трилогія
У 1880-ті роки Сенкевич звертається до історичної тематики. Інтерес письменника до минулого батьківщини не був випадковим. Посилення русифікації у Королівстві Польському у ці роки, національне гноблення поляків спонукали Сенкевича звернутися до героїчних сторінок історії польського народу, надихнути земляків на продовження боротьби за національне визволення. Проте головною рушійною силою національної історії письменник вважав шляхту, відводячи народним масам другорядну роль. Вельми показовим є роман “Вогнем і мечем”, який став першою частиною історичної трилогії. До неї згодом увійшли романи “Потоп” (1886) та “Пан Володийовський” (1888). У цьому творі чітко виявляється позиція автора щодо національно-визвольної війни українського народу, очолюваної Богданом Хмельницьким. Усі симпатії Сенкевича на боці польської шляхти, лицарські чесноти якої у романі перебільшуються та ідеалізуються. Передові представники національної польської культури, зокрема Болеслав Прус, піддали роман “Вогнем і мечем” гострій критиці за відсутність у ньому історичної правди та за ідеалізацію шляхти.
Більший історичний реалізм притаманний роману “Потоп”, в якому йдеться про боротьбу польського народу проти шведської навали у середині 17 століття. У романі автор осмислює глибинні причини занепаду польської держави – феодальна анархія, зрадницька політика магнатів, свавілля та егоїзм шляхти. Високий художній рівень твору, майстерно описані захопливі пригоди, яскраві образи трилогії, сприяли розвитку успіху письменника. Образи героїв романів трилогії збагатили польську літературу.
Психологічний роман “Без догмату” був створений з метою протидії занепаду національної самосвідомості поляків. Сенкевич дає реалістичний аналіз духовної деградації сучасної молодої людини під впливом зростання скептицизму та декадентських настроїв. Роман написано у формі щоденника молодого польського аристократа Леона Плошовського.