Вона пам’ятає звуки рухів по варшавській бруківці радянських танків, які їхали у 1968 році до Праги на поміч “братському народу”. А в майбутньому опублікувала маніфест правди про те, як жилося мирним жителям між двома диктаторами під час Другої світової війни. Одна з найзнаменитіших жінок у польській науковій справі — Олександра Гнатюк, більш відома під псевдонімом — Оля Гнатюк. Детальніше про цікавий життєвий та професійний шлях вченої із Варшави — читайте на iwarsaw.eu.
Початок та становлення кар’єри
Олександра Євгенівна Гнатюк народилася 11 листопада 1961 року у Варшаві. Там дівчинка виростала у родині етнічного українця, а мати була полячкою. Її сім’я жила у помешканні площею приблизно дев’ятнадцять квадратних метрів. В інтерв’ю ЗМІ у майбутньому відома вчена відзначала, що, коли була маленькою, її родина навіть не могла собі дозволити холодильник, оскільки бракувало як грошей, так й місця в поселенні. Водночас на дитинство Гнатюк припали дуже дорослі виклики часу. Полька в сучасні дні згадує, як влітку 1968 року чула за вікном звуки руху гусеничної техніки по бруківці. Тоді радянські війська тримали курс до Праги, аби втримати там свою владу, прикриваючись “допомогою братньому чеському народові”. Попри фінансову скруту та історичні події в яких дівчина опинилась, батьки виховували Олександру в любові та повазі до інших людей.
Уродженка польської столиці під час навчання у школі захопилась лінгвістикою, тому вступила до Варшавського університету, де вивчала українську та російську філологію. Здобувши диплом на бакалавраті, а потім на магістратурі, стала кандидатом філологічних наук. Після чого обіймала посаду в Інституті Славістики Польської Академії Наук.
В кінці двадцятого — на початку двадцять першого сторіччя набиралась професійного досвіду на базі Гарвардського вищого навчального закладу на стипендії Шкляра. Пізніше працювала радником із питань культури й науки польського посольства в Україні.
Восени 2010 року Олександра Гнатюк долучилась до організації польсько-української магістерської програми з обміну студентів до головних навчальних закладів своїх країн.
Наукова діяльність та нагороди
Варшавська вчена являється представником низки відповідних спілок, наприклад: Польська Академія Наук, Міжнародне бюро Міжнародної асоціації україністів, Наукова рада Інституту славістики ПАН, Редакційна рада видавничої серії “Модерна українська література” та інші.
Якось навіть очолювала проєкт, який випускав роботи про дослідження національної культури України під назвою “Współczesna literatura ukraińska”.
З 2004 року полька є доктором наук, завдяки успішно написаній монографії “Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність”. Поточна праця в сучасні дні має чимало шанувальників та вважається однією з найкращих робіт Гнатюк. Ця праця принесла їй нагороду імені Єжи Ґєдройця та Східного огляду. Там вона характеризує історію становлення української ідентичності з початком відновлення незалежності України. Польська професорка наук впорядкувала та класифікувала дискусію українських інтелектуалів, роблячи акцент у роботі саме на культурній площині, а не політичних баталіях.
Крім вищезгаданого дослідження, також варто звернути увагу на інші праці у насиченій монографії Гнатюк, наприклад: ”Бунт покоління. Розмови з українськими інтелектуалами”, ”Польсько-український діалог: часопис KULTURA та його спадщина. До сторіччя Єжи Ґедройця”, “Відвага і страх”. В останній роботі авторка висвітлила атмосферу Другої світової війни через історії львівської інтелігенції, яку тоді наповнювали українці, поляки, євреї. Оскільки в ті часи останні народи опинились між двома вогнями: з одного боку сталінська диктатура, а з іншого гітлерівське гетто.
