Ярослав Івашкевич є одним з найвідоміших у світі польських письменників 20 століття. Його поезія, проза, драматургія та публіцистика довгі роки викликає зацікавленість літературознавців. Постать письменника приваблює дослідників поетики різних жанрів літератури й мистецтва, літературного життя, політичних реалій 20 століття у Польщі, пише сайт iwarsaw.eu. У своїй творчості він не забував і про Україну та описував політичні події, культуру та світогляд українців. Дізнавайтесь про лірика та сатирика Юліана Тувіма.
Біографія
Майбутній письменник народився у 1894 році у Кальнику на Вінниччині. Майже до 24 років він проживав на території України. Навчався у Четвертій київській гімназії, Київському університеті та консерваторії. Україна, її культура і краєвиди, залишилися у памʼяті Івашкевича на все життя, а її образ присутній у багатьох прозових, поетичних та драматичних творах письменника. Письменник спостерігав життя польських поміщицьких родин та побут простого українського народу в Умані, Вінниці, Гайвороні, Тетереві, Боярці, Конелі, Красносілці, Гонорівці, Пʼятигорах. У 1917 році відбувається революція і політичні події, які розгорталися в Україні, змусили Івашкевича переїхати до Польщі.
Вже на новому місці у 1919 році вийшла його перша збірка віршів “Oktostychy”. Молодий поет налагоджував звʼязки з варшавськими мистецькими колами, працюючи редактором культурного відділу “Kuriera Polskiego”. Також він пліч-о-пліч працював з постмодерністською групою літераторів “Скамандер”. У цей час Івашкевич працює над цілою низкою творів, що пізніше увійдуть до так званої “Поетичної прози” – це “Легенди і Деметр”, “Вечір в Абдона”, “Зенобія Пальмура” тощо. Також митець продовжує розвивати музикальні здібності. Він написав лібрето до опери свого кузена Кароля Шиманського “Король Роджер”.
У період з 1945 року до 1949 року Івашкевич був головою Професійної спілки польських літераторів, а також редагував познанський двотижневик “Zycie Literackie” і варшавський журнал “Nowiny Literackie”. Подорож до Південної Америки у 1948 році вплинула на подальшу творчостість автора. Його том віршів “Олімпійські оди” був відзначений преміями у Польщі та отримав першу нагороду “Олімпіади” у Лондоні. У 1952 році Івашкевича обрали до Сейму Польської Народної Республіки, пізніше він двічі відкривав інавгураційні засідання Сейму як голова палати парламенту. Також у цьому році Івашкевич отримав державну нагороду І ступеня за весь творчий доробок. Ще раз цю нагороду було присуджено письменнику у 1954 році. Згодом автор втретє був нагороджений державною нагородою І ступеня та золотою медаллю Міжнародної ради миру. У 1971 році Івашкевичу присудили титул почесного доктора Варшавського університету, а у 1974 році по всій Польщі було організовано заходи, присвячені вісімдесятій річниці народження видатного поета, прозаїка, мистецького та громадського діяча.
Творча діяльність
Переважна більшість істориків літератури, дослідників творчості Ярослава Івашкевича, вважає літературним дебютом й початком творчості автора “Слави і хвали” 1915 рік, коли у київському польськомовному часописі
“Pióro” було надруковано вірш “Lilith”. Проте слід наголосити, що багато з творів, написаних у Києві не були надруковані, та зникли у вирі бурхливої історії 20 століття. Відомо, що робота над маловідомим та малодослідженим твором Івашкевича – “Молодість Пана Твардовського” розпочалася у 1912 році і тривала до 1915 року. Ця поема є синтезом різноманітних філософських концепцій та колажем відомих літературних постатей світової класики. Художній світ твору насичений історичним польсько-українським колоритом.
У своїй творчій діяльності автор показав себе як віртуоз і стилізатор, як митець, який з повагою ставиться до високого мистецтва. Дослідники зазначають, що Ярославу вдалось створити своєрідну модель власної поезії, яку можна окреслити як поезія культури. Автор став кодифікатором нового поетичного класицизму, прекурсором класичної поетики.
Надзвичайно плідним видався 1938 рік. Івашкевич написав і видав відомий твір “Pasje błędomierskie”, том прози “Два оповідання” та роздуми про Ф. Шопена. У своїх роздумах автор звертається до філософських концепцій Ніцше та Толстого, намагаючись зʼясувати, чи мистецтво може мати вплив на людство і чи може культура врятувати світ від занепаду.
Під час Другої світової війни письменник продовжував жити у маєтку під Варшавою. Належав до активних діячів культури, які всупереч нацистським реаліям продовжували мистецьку діяльність, організовували таємні літературні зустрічі та допомагали одне одному. Водночас Ярослав Івашкевич продовжував письменницьку роботу. Саме у цей період автор працював над комедією “Господарство”, драматичною сценою “Егоїстка”, драмою “Під акаціями”, історичним твором “Мати Іоанна від Ангелів” та оповіданням “Стара цегельня”.
У 1946 році Івашкевич написав оповідання “Млин над Лютиню”, яке стає відображенням внутрішніх процесів очищення страшних подій Другої світової війни. Автор не показує воєнних подій, а демонструє зовнішнє та внутрішнє протистояння в одній родині, ідеологічну несумісність, протиставляє патріотизм та конформізм.
“Слава і хвала”
Серед творчого доробку Ярослава Івашкевича виділяється контроверсійний роман “Слава і хвала” (1956). Автор зображує історію родини Ґоломбеків у період з 1914 року в Одесі до 1947 року у Варшаві. У творі автор показав долю двох поколінь, що пройшли через буремні часи двох світових воєн, намагаючись вистояти та вижити. А ще автор зобразив механізми, що визначали та формували психіку людини 20 століття, поляка, що зазнав гіркого досвіду історії. Питання культури та її значення у житті особистості стало панівним мотивом роману. “Слава і хвала” є своєрідним калейдоскопом яскравих соціологічно-побутових картин. Для автора ідеологія не є творчим натхненням чи конструкційною засадою, тут все визначає памʼять. За роман “Слава і хвала” Івашкевич отримав нагороду міністра культури та мистецтва Польщі І ступеня.
Україна у творчості
Письменник часто зображував Україну на тлі історичних подій, починаючи з середини 19 століття й до революційних подій після Першої світової війни. У своїх творах він осмислює історичні проблеми українсько-польського пограниччя у 19 та 20 століттях, січневе повстання 1863 року, битву під Дашевом, в якій брали участь його батько й дядько.
Український період був важливим для формування світогляду та філософсько-естетичних переконань Івашкевича як митця. Після того, як письменник був змушений покинути Україну, вона поступово переставала сприйматися ним як безпосередньо дана реальність, її образ ставав сакралізованим і через те ще ціннішим.
У 1958 році видавництво “Czytelnik” розпочало друкувати десятитомне зібрання творів. А наступного року Івашкевича було обрано головою правління Спілки польських літераторів. Впродовж наступного десятиліття світ побачив наступні твори: оповідання “Коханці з Марони” (1961), збірник фейлетонів “Розмови про книжки” (1961), “Лебедине гніздо. Есе про Данію” (1962), том поезії “Завтра жнива” (1963), “Станіслава Висоцька та її київський театр “Studya” (1963).