У 1944 році у Варшаві розпочалось повстання. Але для футбольних вболівальників “Легії” та “Полонії” цей рік запам’ятався через іншу подію. Саме тоді на вулиці Конвікторській розпочався малий повстанський футбол. У цьому матеріалі на iwarsaw.eu ми більш детально розповімо про те як футболісти брали участь у Варшавському повстанні.
Спортивний патріотизм
Під час Другої світової війни, зокрема під час Варшавського повстання у польській столиці полягло чимало спортсменів. Серед них переважали футболісти. За підрахунками, серед жертв було близько 300 учасників варшавських футбольних клубів. Усе через те, що у довоєнний час фізична підготовка спортсменів відбувалась разом з патріотичним вихованням.
Загалом цей факт свідчить про те, що варшавські спортивні клуби дбали також про національну свідомість своїх вихованців. Ці гуртки дотримувались певних традицій. До прикладу, коли у Польщі було важливе свято, то члени клубу мобілізовувалися покласти квіти зі своїми хоругвами до відповідного пам’ятника. Також на національні події організовували матчі, перегони та марафони. Зокрема варшавські футболісти брали участь у різноманітних парадах, які були організовані на честь Дня спорту. Приєднатись до такої події було обов’язком кожного вихованця, адже у випадку чиєїсь відсутності спортивний клуб повинен був сплатити штраф.
Патріотичне виховання у варшавських спортивних клубах вплинуло на те, що чимало хлопців згодом брали участь у копанні окопів на початку Другої світової війни. Також багато спортсменів пішли воювати на фронт.
Варшавське повстання і футболісти
Одним з керівників Варшавського повстання був президент футбольного клубу “Полонія”. Також до цієї боротьби приєднався ще один варшавський футболіст Тадеуш Гебетнер. Під час повстання він був командиром секції при Технологічному університеті. Наприкінці бою він був важко поранений.
Під час Другої світової війни варшавський футбол продовжував існувати та розвиватись, попри важку ситуацію у місті. У 1944 році чимало варшавських футболістів склали присягу на вірність країні і стали на захист рідного міста. Одним з них був Єжи Шуляж, який був гравцем “Полонії’. Спершу хлопець воював у Волі, а згодом його підрозділ добрався до Старого міста. Під час битв Єжи бачив як помирали його побратими. Попри трагічні події він продовжував боротись. Згодом його відправили на допомогу в Повісле. Цей район захищався з останніх сил, адже його активно атакували з суходолу.
6 вересня 1944 року німці відкрили вогонь по Варшаві. Саме у цей день варшавський футболіст Єжи Шуляж отримав поранення. Після цього його непритомного доставили до шпиталю. Згодом спортсмен потрапив до німецького полону, звідки йому вдалось втекти.
Також подібна доля спіткала варшавського футболіста Зигмунта Охманського. Він служив у батальйоні “Хробри”. Згодом німці його вивезли зі столиці на примусові роботи. До Варшави він повернувся у 1945 році і вже через місяць продовжив грати у складі футбольного клубу “Полонія”. Ще один варшавський гравець Генрик Мартина під час повстання був комендантом місцевої кам’яниці. Після капітуляції Варшави опинився в таборі в Прушкові, звідки через три місяці втік.
До Варшавського повстання також долучились такі польські спортсмени як Зигмунт Пжигода, Мечислав Огродзінський, Вацлав Ягодзінский, Генрик Боруч, Станіслав Возняк, Зенон Одровонж-Пєньонжек, Здзіслав Пруський.
Отож варшавські спортсмени гідно стали на захист власної держави, коли настав їхній час. Вони залишили усе, зокрема й свою футбольну кар’єру, адже знали, що боротися за рідне місто – це обов’язок кожного громадянина.
